Андрійко
Державою геть забуті,
Дахів та підвалів квіти.
Роздягнені і не обуті
Блукають «нічийні» діти.
Як люди звикають швидко
До болю, незгод і лиха.
Один відвернеться бридко,
Другий допоможе тихо.
Вокзалом іде дівчина –
Красуня, немов із друку.
Під ноги клубком хлопчина
І тягне худеньку руку :
Дай тьотю мені копійку.
Немов дві криниці очі!
Зовуть тебе як ? – Андрійко.
Ти їстоньки мабуть хочеш?
Дала йому трохи грошей,
Пригладила ледь чуприну.
Ти тьотю така хороша,-
Відчула тепло дитина.
Побіг, щось купив поїсти,
Напевно що, нашвидкоруч.
Дівчина не встигла сісти
В автобуса. Він вже поруч:
Дивись, я махну рукою,
Ти виглянь тьотю в віконце.
По щічках сльозини рікою,
В волосях запуталось сонце.
Яке ж то воно, майбутнє?
Чийого ж то серця криця ?
Видовище незабутнє,
Ті очі – як дві криниці.
***
© Copyright: Владимир Дрозд, 2008
Свидетельство о публикации №108080502207
Свидетельство о публикации №108080502207
Рецензии
Володя, строки впечатляют. Очень проникновенно и очень понравилось.
Вячеслав Ветров 07.10.2008 15:57 • Заявить о нарушении
Вячеслав Ветров 07.10.2008 15:57 • Заявить о нарушении
