Буває часом сумно на душі...
Думки сумні повзуть поволі.
І сіре небо, й сірі долі,
І сірі очі кам’яні
І сірі люди мовчки поспішають
Кудись у справах. Ти сидиш,
У небо сіре сам мовчиш –
Лиш сірі птахи там літають.
І сірим пилом притрусило
Дерева, трави і каміння.
Не бачиш сонячне проміння –
Повітря сіре. Вже несила.
І хочеться кричати – голос втратив,
Як хочеться літати – крил нема;
Цвітеш ти – навкруги зима,
І брешеш сам собі – не хочеш знати.
Колючий погляд на тобі спинився
Навколо все чуже і зле
І вітер з півночі нещадно дме.
А біль гіркий усе-таки лишився.
Один, мов смерть, чекаєш... смерті?...
Живеш у щільній шкарлупі
Шукаєш ти людей... Усе не ті
І наповзають сльози вперті.
В зелену воду заглядають очі
Шукають правду. Не знайдуть.
Її немає серед тих, що мимо йдуть.
Шукай її в собі в безсонні ночі...
Сiрий час
© Copyright: Св Иванна, 2008
Свидетельство о публикации №108072202734
Свидетельство о публикации №108072202734
Рецензии