Гранi гранiтного грона

1
На гострім зламі осені і літа
Навалу часу не перепиню.
Чи я кого зумію обігріти
Раптовим зблиском давнього вогню?

Римовано-віршовано-гладенько,
Так лагідно — ні пір’я, ні смоли.
Ти є у мене, серденько-серденько?
Якщо ти є, то зглянься, заболи!

Бо так мені ні зимно, ані тепло,
Бо так мені ніяк, що хоч кричи!
Чи є десь рай, не знаю, а от пекло,
Напевно, починається вночі.

О, антиподе раю загадковий,
О, символе одвічності страхіть!
Чорти, чи як вас там, таж майте совість,
Не ледарюйте, дрова підпаліть!

Хоч ви мені зігрійте думи вперті!
Обсіли душу вічнії сніги.
Зігрійте зараз, бо, боюсь, по смерті
Мене до вас не пустять за гріхи.

2
Хто має чим — платіть.
Мені платити нічим.
У серці — люта їдь,
жалі і полини.
Хто має чим — горіть,
Хто душу не скалічив,
Чекайте з неба зір
і сонця восени.
Хто ще пливе — пливіть,
Хто має силу — стійте
На свому на загин,
до решти, до кінця.
На злам тисячоліть,
О мій чудовий світе,
Навіщо ти прибрав
тернового вінця?