Я вдягнулась у намисто з сліз.
Сліз мого прадавнього народу.
Його смуток в мому серці ріс.
Відчуваю всю його природу.
Не забути цей минулий біль.
Не здолати вже забуте горе.
Не лікують рани – сиплють сіль.
Засипають виплакане море.
Розбудила пам»ять в нас любов.
Прорвалась назовні з лиха правда.
Не стояли ми напоготов.
Не чекали, що нас жде назавтра.
Віку я гортаю сторінки.
З плачем роздивляюся малюнки.
Книжка – про страшні, сумні роки.
І я чую давніх пісень звуки.
Долинають, навіть, через час,
Відгуки народного безсилля.
Це лунає до потомків глас:
В волі нам обіцяне спасіння.
Я вдягнулась у намисто з слiз
© Copyright: Наталия Дашкевич, 2008
Свидетельство о публикации №108070503383
Свидетельство о публикации №108070503383
Рецензии