Осiння пора почуттiв

       
       Тобі

Осінні дні. Вітри холодні віють.
Туманом вкрились луки вздовж ріки.
А за вікном ще квіти пломеніють,
та щем на серці. Й спогади гіркі.

Душа завжди страждає від обману.
...В наш світлий дім постукалась біда.
Ці спогади - неначе сіль на рану...
І сонце більш з-за хмар не прогляда.

Глибоке горе познача людину
печаллю уст й мереживом повік...
Мого кохання пісню лебедину
тобою, милий, зраджено навік.

Чужими стали твої сильні руки
і серце трепетно не завмира.
А дотик твій загострює цю муку...
...Прийшла й до нас осінняя пора.

А ти мовчиш. Словам нема довір'я.
Тепер не важить, любить хто, кого...
Перетворив ти в пекло надвечір'я
мого життя. А також і свого.

Так сталося... З цим якось треба жити.
Літа не ті - на скронях сивина.
Єднають нас минуле й наші діти,
а за біду заплачено сповна...

Переступили ми межу критичну.
Не склалося... В тім є вина обох.
Як боляче, що став для нас вже звичним
оцей тягар - гірка самотність вдвох.

Не зруйнувати жодної родини,
якщо живуть в ній вірність й доброта...
...А за вікном багрянії жоржини,
та вже не гріє осінь золота.


вересень, 2006