Моя школа

Десь в заповітному куточку серця
Той спомин оселився назавжди :
Закутані у мамині хустки,
В стареньких чобітках подертих
Ми бігли в школу, діти грізних літ,
А за Дніпром, від вибухів іще здригався світ.
Нетоплені і непривітні класи,
І холод від морозом вкритих стін.
А нам здавалось, що не може буть інакше,
І в зошитах з газет ми, як один,
Каракулі напружено писали,
А потім грілися і про війну співали.
Чорнило з бузини тоді давили,
Носили всі у пляшечках його.
А як страшенно гірко ми ридали,
Коли хтось з хлопців розливав його.
Жили ми бідно, але дружно й весело,
Цікаво, бо навчала гарно нас
Наша любима вчителька-русачка
І театрал, і літератор – вищий клас.
Для нас, сільських, вона була
Світилом життєвої науки і краси
Людських відносин та стремлінь прекрасних
До здійснення великої мети.
Щасливі наші діти, їм відкрито
Чудові школи, затишні і світлі,
І здійснюються мрії заповітні,
Що нам не кожному вдалося їх здійснити.
Та не зітруться з пам’яті ніколи
Тяжке дитинство і дорога в школу.
Давно вже кожен з нас обрав свою стежину ,
Працюєм чесно, за покликанням і фахом,
А в серці будеш зберігати, як святиню,
І не забудемо, яку зіграла роль
Шкільна будівля під залізним дахом
В квадраті із струнких тополь.