Сумні верби похилились
Над тихою водою,
Тепла ніч подарувала
Місяць й срібні зорі.
Чорнобровий козаченько
Спочивав над ставом,
Заспівав ліричну пісню
В мріях про кохану.
І почув – лунає степом
Музика незвична,
Та й підвівся подивитись
Де струна магічна.
А на березі побачив
Наче мару – жінку,
Білолицю, карооку,
Гарну і тендітну.
Матір божа! Без сорочки
Лукава стояла,
І в волосся довге чорне
Калину вплітала.
– Підійди до мене ближче!
Не бійся! – гукала,
– Я тебе, коханий хлопче,
Все життя шукала!
Будем разом танцювати
З вітром в темнім гаї,
Будеш мене обіймати,
Я тебе чекаю!
Схаменувся козаченько,
Глянув на русалку,
Тричі він перехрестився,
«Згинь!» сказав зі страхом…
Тихо верби похилились
Над великим ставом,
А русалка в довгу косу
Очерет вплітала.
Сумно верби похилились
© Copyright: Лейлита, 2008
Свидетельство о публикации №108060302892
Свидетельство о публикации №108060302892
Рецензии