Наш двор

Наш двір – куточок затишного раю:
Тут і ставок, і липи, й бузина,
Де можна відпочити, погуляти,
Набратись сили для життя сповна.
Живуть в нім пречудові люди,
Ласкаві, добрі, щедрі трударі:
Ось Тоня-бджілка, цілий день в роботі,
Як дальнобійник, з возиком своїм
Всім догоджає, мов Тереза-мати,
Бо любить працю і людей усіх.
Допомагає враз і ділиться останнім,
Бо має душу золоту вона,
Хоч і не має вищої освіти,
Зате інтелігент, яких нема.
А Галя Гармаш – кулінар відомий
На всю Артемівну й район,
Вас пригостить чудовим салом,
Варениками добрими, борщем,
Салатами, тортами, хроном,
Вином, напоями, блинами з творогом,
Що й кулінари Франції позаздрять
Її умінню, видумкам, творінню.
Це щира, добра, щедра господиня,
Відкриті двері в неї для гостей,
Поділиться своїм теплом і хлібом,
Зігріє душу радісним слівцем.
Її не можна просто не любити,
Бо для усіх людей вона одна:
Не хитра, не брутальна, не сердита,
А лагідна, привітна, чарівна.
Кіндратівна у нас – чистюля,
Як прибере у хаті чи в дворі -
Милує око і чарує душу її завзятість,
Хоч і чоло вже сиве та підкралась старість.
Потішить серце добрим словом,
Пораду дасть і телефоном
Поділиться завжди і для усіх.
Я – педагог, освічена людина,
Та все учуся мудрості людської
У цих сусідів пречудових
І з гордістю я віддаю їм честь.
У всіх нас сім’ї, діти, внуки,
Болячки і малі й великі,
Та ми не думаєм про них,
А лиш про щастя в світі жити,
Яке нам подарив Господь.
А злюк і недругів ми завжди обминаем,
Щоб старість нашу не чорнив їх бруд,
Гріха на душу щоб на брати –
На це Господній є і праведний суд.
Була Денисівна ще з нами,
Та рано душу віддала Господу Богу,
Який забрав її, щоби була щаслива
У тому світі, де хвороб нема.
І Люба Ульяніч, й Олена Черняк
Теж відійшли геть у вічність.
Нехай зігріває завжди їх теплом
Пам’ять людська, чуйність, ніжність.
Були й мужчини справжні серед нас –
Талановиті, роботящі, щирі –
Це і Ульяніч, Дрижерук, Черняк, Ткаченко, -
Майстри рук золотих і слюсарі чудові.
Земля їм пухом і довічний спокій
Дарує хай Господь, як милість,
За людяність, тепло, і доброту,
Якими не скупилися ділитись.
То ж треба бути нам людьми,
Що вміють і прощати, і любити,
А головне – добро творити,
Щоб радісно було
й щасливо усім жити!