Мое поле

       
 " Життя прожити -
       не поле перейти"
       (народне прислів'я)

Кожен має свій шлях,
       що призначила доля...
Кожен має пройти
       своє власнеє поле.
...В босоногім дитинстві
       я по пролісках бігла,
Від земної краси
       в здивуванні застигла.
Так я довго стояла,
       зачарована світом.
Там, де квіти буяли,
       де роса-самоцвіти,
Де плакуча верба
       розплела свої коси...
І я серцем вбирала
       ці смарагдові роси.
А воно заніміло
       від такої краси...
Потім далі побігла
       по цілющій росі.
Згодом квітли ромашки
       на тім полі казковім.
А до шлюбу я стала
       у вінку волошковім.
На цім полі до болю
       рідна кожна билинка.
Чоловік мій - любисток,
       ну, а я - материнка.
Розпустились троянди
       на палючім осонні.
Чарівні ці красуні -
       наші любії доні.
А весною нарцис
       забринів в холодочку -
Ти на світ появивсь,
       довгожданий синочку.
Далі стежка вела
       через ниви і луки,
Де дзвіночки дзвенять -
       наші рідні онуки.
...А ось чорний полин.
       Його роль тут трагічна.
Запечалилось поле...
       А печаль ця одвічна.
Цю трагедію світу
       осягнути непросто.
Її в давні віки
       напророчив Апостол.
В кожнім полі є край.
       Це - зупинка кінцева.
Є в житті головне,
       а є тільки миттєве.
Найпрекрасніша мить,
       зупинися, благаю!
Бо ще рано мені
       добігати до краю.
Й повернутись не можна,
       бо така людська доля -
Треба йти до кінця
       свого власного поля...
Моє поле життєве!
       Мій заквітчаний раю!
Загубилось миттєве...
       Я про вічне співаю.

жовтень, 2006