Село забите, наче цвях в зап`ястя,
ятриться перехрестя під хрестом.
Що крові випито під час причастя,
що тіла вицвіло - на років сто.
Чекають зорі на своїх кусто -
то й не наважуються в око впасти.
Вони із думкою тепер на "ви".
Те око погляд зважує, мов пір`я,
що постріл розкуйовдив по воді.
Так легко бути пухом із довір`я,
коли колує тіло колодій,
коли спалила локони руді
коханцю-дневі ніч у надвечір`ї.
На таці - головешка голови.
Землі душа відкрита, мов стигмати.
Вінок терновий уростав - зацвів.
Якою впала плата за розп`ятість,
за що, немов пісок, нанісся гнів?
Індійських завести у хлів богів
та на дорогу дорогому брату
білила щедро влити із трави.
Село забите -
б`юся в груди,
відчинить серце -
пісня буде.
13 Травня 2008
Село забите
© Copyright: Юрий Лазирко, 2008
Свидетельство о публикации №108051500273
Свидетельство о публикации №108051500273
Рецензии