Протистояння

       " Сон разума порождает чудовищ"
       Франциско Гойя


Буяє травень. Гомонить Хрещатик
І переможці йдуть за рядом ряд.
Все менше їх приходить зустрічати
Річницю Перемоги на парад...

Залишені з бідою наодинці,
В цей світлий день безрадісні й сумні,
Зневірені "маленькі українці",
Що вистояли з честю у борні.

Бо можновладці, чесності гаранти,
Підтримують облуднії плітки:
Хто захищав Вітчизну - "окупанти",
А зрадники - "славетні вояки",

Що по війні відсиджувались в хащах
І посилали кулі навздогін.
А "окупантів" руки роботящі
Країну зводили із попелу й руїн.

А люду скільки полягло в Карпатах!
Скільком з них в спину вистрілив "вояк"?
...Вони й тепер на різних барикадах.
І правда є. У кожного своя.

Тож жодного в поклоні не зігнути
( Хоч до минулого немає вороття).
Не може буть Прощення без Спокути,
Бо нелюди не мають Каяття...

Тепер ніхто не визнає провини,
Ніхто нікому не подасть руки.
Страждає мовчки мати - Україна...
Їй боляче. І спогади гіркі.

Ці спогади роз'ятрюють їй рани,
А час спливає день за днем підряд...
Я бачила, як плачуть ветерани,
Йдучи Хрещатиком востаннє на парад.

І боляче мені, дочці солдата,
Що залишивсь навічно молодим,
Наклавши головою за Карпати,
За Київ і Донбас, за отчий дім.

...Відлуння днів війни тривожним гуком
Звучить пересторогою всім нам.
Я заклинаю вас заповісти онукам -
Не вірити облудним цим словам!

Нема пророка у своїй Вітчизні...
Життя підтвердило істину цю знов.
Ми всі присутні на печальній тризні,
Коли вмирають Віра і Любов.

Надія ще жива. Вона розбудить
Сон розуму. І спокою не дасть.
Є Божий суд. Нехай він їх розсудить
І по діянням кожному воздасть!


травень, 2005
м.Київ