Таке звичайне життя-6. Дитинство

Таке звичайне життя-6. Дитинство

Найсправдi це вже щось нове:
Набiдкаюсь з минулим знову.
Пригадую той шостий «В» --
З батьками винайшли основу

Того, як диких хлопчакiв
З дiвчатами здружити в класi:
Рецепт – вечiрка: танцi, спiв...
Хлоп’ята непоганi в масi.

Можливо неформальний злiт
Невихованiсть їхню зменшiть...
Звичайно, пильнувати слiд.
Якесь передчуття бентежить...

Зiбрали грошi вiд батькiв,
А мешкання пiд ту вечiрку
Лиш батько-Фiнгеров схотiв
Надати – чималу квартирку,

Де б розмiстився шостий «В».
Дicтали шпроти, мандарини,
Смачного – дiтям... Хай живе!...
Чиїсь, здається, iменини

Формально то повиннi буть...
Батьки розкiшний стiл накрили.
Чекаємо.. З-за дверi чуть
Хлоп’чий галас. Ми вiдкрили –

I запросили їх за стiл...
Дiвчат i хлопцiв... Чергували
Дорослi осторонь навкiл,
Пiдлiткам настрiй не псували.

А тост проголосила – я.
Дзвенiли келихи з «Крюшоном».
Одначе передвiдчуття
Моє мiцнiшає з тим дзвоном...

Поїли. Встали. Хлопчаки
Вмить вiдокремилися мовчки.
Запахло тютюном.
       -- Апчхи!... --
Ввiйшли. Розстебнутi сорочки.

Iз сигаретами. Палять.
Вiдразу стало дуже прикро.
Чи варто дослiди продлять?
Пiшла – i все менi обридло...

...Донецький незабутнiй край,
Мiй Новотроїцьк, Батькiвщина,
Вiдлуння пам’ятi приймай -
Любов до тебе давня й щира.

Донбас – великий гучний цех.
Iз працьовитiстю у вдачi
Англiєць, нiмець, лях, i чех,
I бозна хто, та й ти, козаче,

Хотiли радостi здобуть
I на землi i десь у надрах.
Знов спогоди в полон беруть....
Людей там забагато. Надто

Заселений донецький край.
Мiста великi, працьовитi...
Степи i чорноземи Рай –
Цi села, дощиком умитi.

Ось Новотроїцьк мiй – на схiд
Вiн вiд Сухої Волховахи.
Оленiвськi Кар’єри слiд
Шукати ще схiднiше. Жахи

Епохи пережила тут.
Населення – дванадцять тисяч.
Село – як довжелезний джгут,
Чи вузькокрилий птах, на пiвнiч

Летячий -- довгих два крила
В напрузi простягнув далеко
На схiд i захiд... Вздовж села
Йшла Волноваха, де лелека

У очеретi полював
На жаб... Суха та Волноваха –
Суха... А за городом – став,
Так близько, що i черепаха

За хвильку доповзе... Ставок --
Глибокий. Поруч – осокори,
I берести... Вiд нього– крок
До рiчки, для дитинства – школи.

 Глибока... I малеча там
Купалася... Звичайно, ми цi
Мiсця вiдмiнно знали, та
Шубовстались у тихiм мiсцi.

А там, де рiчка замiлка,
Де ряска, очерети – птахам
Для вiдгодiвлi. Ще й звiрка
Сховає... На ставок лиш з татом

Великий можемо ходить.
На каменях там справжня пральня.
Бiлизну праником вiдбить –
Мистецтво... Там була й купальня

I два фонтани... Воду з них
Тодi iще спокiйно пили,
На нi варили їжу... Снiг
Був бiлий, чистий теж... Зробили

З природою пiзнiше зле...
Знаходилась оселя наша,
Де я росла – дiвча мале –
На Ленiна... Була i паша

Довкола – годувать корiв.
Великий двiр при нашiй хатi.
Дах хати черепичний... Хлiв,
Конюшня... Нi, ми не багатi,

Але заможнi... Очерет
На клунi i на всiх будовах.
У дворi -- погрiб... Був хребет
Сiм’ї натруджений, та в спробах

Добитись кращого вже НЕП
Давав селянину надiю.:
Був чорнозем в родини, степ –
Худобi... Я, мала, радiю:

Вже починаєм краще жить...
Якби лиш нам не заважали!
Сiльгоспмашини вже купить
Могли, а як робить бажали...

Приблизно рокiв з трьох себе
Я пам’я таю... Вечорами
Воли йшли з поля:
       -- Цоб цабе!... –
Йшли гостювать до тата й мами

Сусiди: дядечко Семен –
Маруся-жiнка кличе -- «Сьома».
Звичайний розклад мiзансцен:
Повiльно вiдпускає втома

Дорослих...
       -- Що в газетах є? –
Читали i дискутували...
Вже потiм настає – «моє»...
Щось веселеньке заспiвали --

Я починаю «танцювать»...
Ритмiчнi оплески заводять
Ще бiльше... Є чим частувать...
Прохаю: хай iще приходять...

-- Якщо запрошуєш... – Усiм
Остапа Вишнi гуморески
Тодi подобались... А втiм
Газети i серйознi внески

З тривогою уже в життя
Селянське українстке вносять...
Є гiрке передвiдчуття...
Жнива... Батьки пшеницю косять,

А хто виховує мене?
Анюта, наймолодша батька
Сестра... Ще дiвчинка, та не
Сидить без дiла, шиє хвацько.

Бо курси крою i шиття
Уже Анюта закiнчила –
I заробляє на життя...
I посаг вже собi пошила.

В Анюти – скриня. В скринi --- cкарб,
Що дозволяють розглядати
Менi… Сучасний мовник-шкраб
Навряд чи зможе те дiстати,

Що я тодi тримать в руках
Могла: тi cтаровиннi книги
Що несли мудрiсть, у вiках
У селах зберiгались... Тихi

Години хтось з родини в них
Вдивлявся, мiркував... Вiд свiчки
На сторiнках тих древнiх книг
Слiди... I cукнi, черевички –

У скринi Анi... Над усе –
Журнали мод – як професiйнi...
Я мовчки розглядала це
Багатство, що ховала в скринi

Анюта... Лан сiм’ї в степу.
Там, далеченько, i пшениця,
 I жито, i ячмень... В копу –
Снопи, щоб пiдсушить... Годиться

У клунi їх обмолотить,
Одержане зерно провiять,
Змолоти, хлiб пекти -- i жить...
-- Чого би нам iще посiять? –

-- А сонячники?
       -- Добре. Ще?
-- А кукурудзу?
       -- Беперечно!
 Баштан?
       -- Ще б пак. I сховище
Чи схованка...
       -- Оце – доречно! –

Там жить подобалось менi
У куренi. Бабуся Настя
Щось приготує на вогni –
Їмо... Пташки, зiрки... Це щастя!

Поволi вiдступає нiч.
З бабусею встаємо рано.
Вона готує – ясна рiч –
Нам снiдання... Я вздовж баштана

Бiгцем туди-сюди сную,
Малi кавунчики i диньки
Ховаю листям... Цю мою
Роботу роблю пильно... Дикi –

Гарячi променi тепер
Не попсують багатство наше.
Пильнуємо, щоб крiт не зжер,
Чи хтось iще... Пiзнiше завше,

Коли тi диньки пiдростуть,
Я вiдчуваю насолоду,
Коли їх нюхаю... Найдуть
Для мене пахощi i вроду...

Дорослi динi й кавуни
Збирала потiм вся родина...
I нiчого робить менi –
Везуть додому. Осiнь. Днина

Коротшає...
       -- Чи я росту?
-- Ростеш, Лiдусю...
       -- Чом повiльно?
Кiнець кiнцем коли пiду
До школи?... –
       Так бажаю сильно...

Є посеред села майдан.
Там церква. Ринок iкрамниц.
Клуб, початкова школа там
I полiклiнiка... Судиться

Комусь хворiти – йди туди...
Чи – ще надiйнiше – до церкви.
Молись – I збудешся бiди –
Якщо аовiрить здатнi в це ви.

До церкви ходить iз сiм’i
Бабуся тiльки. Якось каже,
Що час нарештi i менi
Там причащатися.
       -- Аякже,

Я згодна! ---
       I пiшли удвох.
Сподобалося. Дуже гарно.
Вiдчутний з Богом дiалог.
Свiчки. Спiвають. Я не марно

Вистоюю як веcь народ.
Бабуся пiдняла на руки.
Священик проштовхнул у рот
Менi шматок смачної булки,

Влив потiм ложку рiдини,
Що теж була смачна, солодка...
Це так сподобалось менi!
Хто у родинi верховодка?

Я. I коли бабуся знов
Збирається пiти в недiлю
До церкви, я псую їй кров:
-- Вiзьми з собою! –
       -- Маю цiллю

Оту приємну рiдину:
-- Я хочу причащатись знову...
-- Не можна, грiх... –
       Мене одну
Лишає в хатi...
       -- Я смачного

Приготувала: ось узвар
I булочка солодка з маком.
Оце для тебе Божий дар,
То причащайся тут iз смаком... –

Я вже нiколи i нiде
Пiзнiше не була у церквi.
Що для людей було святе –
Розграбували... Лиш на це ви

Й годилися, бiльшовики:
Паплюжити народну душу.
Це ви робили залюбки –
Вiдзначити, як свiдок, мушу...

Мiй перший вчитель – батько. Вiн
Навчив читати i лiчити.
Освiчений селянський син,
Бо довелось чогось учити

Десь у училищi... А втiм...
Як вiн учив – то та ще сценка.
Моє навчання поруч з ним –
В оповiданнi у Тесленка

Архипа знайдете таке...
А я – слухняна учениця.
Дешеве пляттячко з пiке...
-- Воно читає вже, дивiться!... --

Мабуть в училищi його
Колись чомусь-таки навчили.
Писав без помилок, чого
I бiльш освiченi не вмiли.

I так вiдмiнно рахував,
Що з арифметики задачi
Розв’язувати помагав
У сьомому... А щодо вдачi –

Iз задоволенням спiвав,
Був товариський i веселий,
Знав вiршi, у театрi грав
Аматорському... Вiн до стелi

Пiдкидував мене малу.—
Зчинявся у кiмнатi галас.
Гудiв – зображував бджолу --
Я не боялась, лиш смiялась...

Назар Стодоля – краща роль
Пiд оплески в cльському клубi.
Нiс у душi багато доль –
Вiйна обiрвала всi вкупi…

Перед вiйною поновить.
У клубi зiбрались виставу.
Не сумyвалися i мить:
-- Василь – Назар Стодоля! --
       Славу

Вистава принесла йому,
Хоч вiн вже був сорокарiчний...
Вiйною забраний в пiтьму
Мiй батько – сильний, артистичний...

Вiн в пам’ятi моїй – анфас...
-- До школи хочу! –
       I зiтхання
-- Лiдусi ciм вже. Саме час
Їй починать шкiльне навчання. –

Пiшли до вчмтелька. А та:
Берем до школи восьмирiчних...
-- Дiвча рахує вже до ста,
Читає...
       -- Коли так, то... –
       Звичних

Вiдмов потiк умить затих.
I ось – йду з течкою до школи.
Є зошити i кiлька книг.
В трудах, яким уже нiколи

Не закiнчитись у життi…
А Чернiвцi тепер далеко.
Де хлопчаки й дiвчатка тi,
З якими так було нелегко?...