Оживає усмішка Джоконди -
полотно облачаю в оливу,
випромінює праведність з рондо,
втаємничена пензлем чутливим.
Голограма небесного блага
відбиває ілюзію щастя -
нам хотілося, баво - розваги,
та судилося зливою впасти.
До останньої краплі злетіти,
в поцілунках на тілі зів`яти.
Ох, як пахнули спрагою квіти
і приходило сватати свято.
Як устами губилися ласки,
наче сонцем розлите проміння.
Як розмито дивилися маски,
а небесно - дахи піднебіння.
У тобі розпуститися - пізно,
бо ти вільна від власної волі,
бо ми схожі зате, що ми різні,
бо під масками - зіграні ролі.
Бо комусь захотілося драми
та вмокнути перо у чорнило -
наші душі звелися, мов храми,
стіни серця любов осінила.
На годину впольоване "куку",
розкричалося в клітці світання.
Так попалося щастя під руку,
згаряча пережите коханням.
28 Квітня 2008
Таки рiзнi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2008
Свидетельство о публикации №108050200223
Свидетельство о публикации №108050200223
Рецензии