Відчуваю, що більш не живу я,
А лише якось дивно існую;
Світло пада на сонний бузок,
Місяць кличе мене у танок.
Вітер віє у ніжне обличчя,
Шепче чари на чуднім наріччі,
Ллється холодом сірий асфальт,
Сни лоскочуть серця немовлят.
Увесь світ завмира у цій миті.
Босі ноги ідуть у столітті.
Ніч ховає мої таємниці,
Які б’ються в мені наче птиця.
Та додому вже розум мій кличе
І годинник пробив, мабуть, тричі.
Світло пада на постіль розкриту,
Місяць кличе до сну самовито.
Таэмницi ночi
© Copyright: Ольга Кель, 2008
Свидетельство о публикации №108031402525
Свидетельство о публикации №108031402525
Рецензии
