Руни Всевладдя казка для д тей

       Передмова
       Хто такі бетельгаути?

       У країні, що має досить дивну для нас назву, Фагори є місто з не менш дивною назвою Буфонія, де мешкають самі лише бетельгаути. Ці створіння подібні до людей, але на зріст вони маленькі-малюсінькі, як людські дітки у п’ятирічному віці. У них кудлате волосся і величезні пальці ногах. Всі вони просто обожнюють гарне взуття, тож у кожного бетельгаута є поличка з кількома десятками пар черевиків. І за один-єдиний день вони встигають змінити взуття від трьох до п’ яти разів. Їдять бетельгаути не часто, всього 2-3 рази на день, але один їхній сніданок складає стільки, скільки складають чотири наші людські обіди. Особливо вони люблять картоплю і просто жити без цього овоча не можуть. Тож навесні можна побачити багацько-прибагацько бетельгаутів різного віку, від найменших до найстарших, на призьбах,які саджають картоплю. А ще вони дуже полюбляють макарони; для деяких бетельгаутів то навіть найперша їжа з їжі.
       Живуть бетельгаути сім’ями, як люди. Але як і люди деякі з них ведуть одинокий спосіб життя. У двадцятьп ять років бетельгаут досягає повноліття і йому видається частина землі, де він може збудувати собі будинок, розпочати самостійне життя, завести сім ю. Але якщо якомусь бетельгауту лишається будинок у спадок, то земля йому не видається.
       Буфонія славиться тим, що в ній ніколи не було економічних криз, зфальсифікованих виборів, війн і революцій. Це й не дивно, адже в країні відсутній дуржавний устрій. Бетельгаути не визнають політики і замість призедента чи короля в них є мудреці, які завжди вивішуюють що і як робити.
       Буфонія поділяється на квартали. На один квартал припадає близько десяти будинків. Бетельгаути – народ дуже вибагливий, тому кожен маєток оздоблений різними прикрасами та зручностями. Кольори вони полюбляють яскраві. Домінуючими є жовтий, синій, зеленій та помаранчевий кольори.
       Буфонія розділена на квартали і мешканці кожного кварталу намальвали свої прапори, які вивісили на дерева-велетні (таке дерево є у кожному кварталі), щоб усі бачили. Ці прапори незвичайні, бо на них немає усіляких там зірочок та смужок, як на наших людських прапорах. Це справжні витвори мистецтва! Бетельгаути- художники, яким надається право оформлення прапору, малюють на них те, чого тільки може забажати щира бетельгаутська душа.
       Імена у жителів Буфонії складаються з двох слів, що пишутся через дифіз. Наприклад: Бері-Кеті, Сомо-Гвак, Тері-Пітус і таке інше. А прізвищ вони не мають. Колись давно був у Буфонії король Орліос і був у нього вірний слуга на ім я Норі-Грейц Блендіквакес. Кожного разу, коли король хотів його покликати, доводилось вимовляти це страшенно доаге ім я, а короля це дуже стомлювало. Тож вирішив король взагалі відмінити прізвища в усій Буфонії. З тих пір у тій країні прізвища не перезаються від батька до сина. І хоча Орліоса вже давно нема, ніхто ще не порушував цього королівського наказу за чотириста років.



       Розділ 1
       Дивна знахідка



       У маленькій хатинці, зовсім поруч лісу ельфів, жив собі бетельгаут. То був звичайнісінький бетельгацт на ім я Біт-Бот. Ця невеличка хатинкадісталася йому у спадоквід дядечка Фуззі-Локко,який, коли йому виповнилося вісімдесят, вирушив у мандри. В цьому немає нічого дивного, принаймні для бетельгаутів. Майже всі вони вирушають у подорож у старечому віці, бож вони народ веселий і мандвівки дуже люблять.
       Фуззі-Локко прожив життя повне спокою та усамітнення. Він не мав ні дружини, ні дітей. А Біт-Бот то його далекий племінник, про якого за все своє життя він чув лише краєчком вуха. Та ось настав час, коли Фуззі-Локко вирішив відправитись у мандри. Але ж не залишати дім пустим. До того ж він завжди так старанно обробляв землю, вирощував моркву, буряки, картоплю. Та й садочок біля будинку був доволі непоганий: аккуратно висаджені клумби, де кожна квіточка буда дбайливо доглянута. Тож Фуззі-Локко написав заповіт у якому все своє майно завіщав своєму племіннику Біт-Боту. А також написав йому листа. І був той лист десь таким:
       «Любий Біт-Боте,
Не знаю хто ти такий, знаю лише, що живеш у Буфонії, і що приходишся мені племінником. На мене чекають мандри і свій дім я залишаю тобі. Дивись-но мені, доглядай його гарно і квіти у садочку не забувай поливати.
       Твій дядечко Фуззі-Локко.»
       Коли Біт-Бот отримав того листа, він був вражений і задоволений, бо вийшло так, що це стало подарунком до його повноліття. А повного віку бетельгаут досягає у 25 років. Біт-Бот, не зволікаючи, склав до рюкзаку всі свої речі і, попрощавшись із родиною, вирушив до свого нового помешкання. Це був його перший крок у самостійне життя і юний бетельгаут цим дуже пишався.
       Нарешті він побачив гарний будиночок у сорока метрах від якого був ліс ельфів. Ззовні будинок виглядав просто чудово: помаранчевий дах, білі вікна, а сам будинок зелений. Двері дуже дивні, зовсім круглі, а на них напис, зроблений золотим чорнилом: Біт-Бот. Бетельгаут аж розплився весь у посмішці, бо ж мабудь дуже приємно, коли твоє ім я написане на самих дверях твого будинку. Той напис зробив Фуззі-Локко, спеціально для цього придбавши страшенно дороге чорнило.
       Біт-Бот увійшов у середину. О, то було просто якесь диво! Він навіть і не мріяв про таку розкіш. Скрізь пахло чистотою, на кухні стояв кругленький столик, на столику ваза зі свіжими маргаритками, вікна прикрашали гардини із шотландської матерії. Там були гарні дерев яні двері, що вели до спальні. А там у спальні було просторе ліжко, вкрите пухнастою бавовняною ковдрою, поряд з ліжком – нічний столик з лампою. На стіні висіло аж дев ять полиць, які повністю були заставлені книжками. Бетельгаути дуже люблять читати, особливо ввечері, коли вже ніхто не надумається зазирнути у гості.
       Біт-Бот був просто вражений такою щедрістю з боку свого дядечка. Ось так і почалося нове життя для Біт-Бота. Про таке можна було тільки мріяти: самі лише радощі та веселощі. І ось за рік, на радощах та веселощах, відкрив бетельгаут свою власну майстерню, де робив взуття. Батько Біт-Бота Йох-Цукі теж був власником взуттєвої крамниці. І коли наш герой був ще маленьким десятирічним бетельгаутом, він дуже любив допомагати своєму татові, і мабудь це і вплинуло на прийняття рішення відкрити свою власну взуттєву лавку, яку він назвав дуже оригінально: «Взуття для життя». В день відкриття майстерні прийшло цілих два квартали. Малі бетельгаути штовхалися біля Біт-Бота з безліччю різних запитань і розглядали майстерню з усіх боків. Бо ж і справді такого у Буфонії ще ніхто не бачив. Біт-Бот змайстрував її у вигляді великого черевика. Вхід був через каблук, а два вікна були розташовані з самого переду.
       Перші два тижні Біт-Бот не мав спочинку. З самого рання до пізньої ночі прибігали до його майстерні бетельгаут за бетельгаутом. Усім кортіло мати нове взуття, тому Біт-Боту доводилось виконувати всі закази. Це дуже його стомлювало, але ж і грошей він заробив чимало
       Біт-Бот мав багато друзів, а також найкращого друга на ім я Золті-Фері. Вони багато часу проводили разом, і на дні народження завжди тільки вдвох ходили. Золті-Фері навіть допомагав своєму другові виробляти взуття. Він прикрашав черевики різними монетками, дзвониками та різнокольоровими гудзиками. І завдяки цьому продаж взуття був ще більшим, бо кожному хотілося мати щось незвичайне, що торохкотить і дзвенить.
       Одного дня Біт-Бот та Золті-Фері пішли до лісу ельфів збирати малину.
- Я віднесу малину до своєї мами і вона зробить з неї чудове варення. – сказав Золті-Фері.
Біт-Бот угукнув у відпобідь, бо у нього був повний рот ягід, які замість кошика він клав до рота. Так вони йшли, аж раптом з-за куща вилетів лісовий ельф.
- Добрий день. – мовив він до бетельгаутів. – Ви не підкажете як дістатися до Буфонії?
- Ти що, малий! – засміявся Золті-Фері. – Буфонія ж одразу за лісом. Ми самі звідти. Ми живемо в тому місті. Буфонія гарне місто і люд там привітний.
Він би й далі продовжував говорити, але відчув як Біт-Бот пнув його пальцем у бік, щоб той не нагоровив лишнього. Золті-Фері – бетельгаут товариський і належить до роду балакунів, тож може розповісти незнайомцеві геть усе про себе і не тільки про себе.
- То це тут недалечко? – зрадів ельф. – А то мені маленькому далеко летіти важко.
- А навіщо тобі треба до Буфонії? – поцікавився Біт-Бот.
- У мене є завдання. Сама Королева ельфів. Доручено мені піти до Буфонії і знайти там одного бетельгаута.
- А кого саме? – запитав Золті-Фері.
- Я й сам не знаю. Не розумію як то королева хоче, щоб я його знайшов. Нічого не пояснила, тільки сказала, щоб я летів і знайшов того, хто має руну. Що за «руна» і хто той «того»? Оце полечу зараз, а де його шукати?... – мовив ельф і сів на гілочку, опустивши голову. Золті-Фері здалося, що він заплакав, але Біт-Бот не дозволив йому жаліти його. Він добре занав хто такі ці лісові ельфи. То істоти хитрі, хоча і добродушні. Вони мастаки витягувати інформацію, а потім якимсь дивом про це вже гуде вся Буфонія й увесь ліс.
- ...Руна... – луною мовив Біт-Бот. Йому раптом згадалося, що ось на днях, коли він саджав картоплю, натрапив на якогось камінчика. Він був брудний прибрудний, а Біт-Бот протер його і і побачив, що камінчик блищить, то ж він бездумно поклав його собі до кишені. Просто подумав, що гарний. А тепер почав задумуватись над тим, чи не є він тим самим бетельгаутом, якого шукає ельф і чи не є той камінчик руною? Цілком можливо, адже він має таку правильну округлу форму, що дуже дивно як для простого камінчика.
- Кажеш того, хто має руну?- перепитав Біт-Бот у ельфа.
- Угу. Саме так. Та де ж мені його знайти? Не буду ж я літати по всій Буфонії й питати у кожного чи не має він руни.
       Біт-Бот стояв, чухаючи потилицю і міркував: «Ось у мене є руна чи що воно таке, і я можу бути тим, кого шукає цей малий. Але ж, з іншого боку, в кожного може бути така руна, будь-який бетельгаут міг знайти таке саме у себе на городі. «Це зовсім не означає, що моя руна саме та, що треба.» - думав Біт-Бот і поклав ліву руку в кишеню. Саме туди кілька днів тому він поклав свою занахідку. Бетельгаут почав мацати рукою того камінця, на дотик він був таким гладеньким, немов хтось його старанно відшліфував. На якусь мить Біт-Ботові здалось, що він причетний до чогось дуже важливого, і що ця руна чарівна, і що попереду його чекає довга подорож, повна всіляких пригод та небезпек. Але потім те відчуття минуло і він почав просто думати розсудливо. Думав він, що знахідка його може бути звичайною знахідкою...
(далі буде)