Мій світ потаємний дорований словом.
Гадаю на місяц пожовхней ліствой.
Полон батькившини, и знову и знову,
Зохоплен мій разум з собой боротьбой.
Чому я поет? Без крил не литати,
Але хоче висот безмежна душа.
Як тяжко завжди то покохати
Що більш не побачиш в далі затеша.
І дурно питати чому небо хмаре.
Журбой як рукой напасти темні краски.
Але вже не треба ні болю ні жалю
Коли всі дела зречени на паразку.
І зустріч тепер здається разлукой,
І час вже немає не де воротя.
По жовтню зохоплні холодом руки.
Навіщо кохати твое нежиття?..
Свит
© Copyright: Андрей Воеводкин, 2008
Свидетельство о публикации №108031200184
Свидетельство о публикации №108031200184
Рецензии