Навіщо Пам*ять дав нам, Боже!?
ТА в серці хвилі підійма:
забути я ніяк не можу
чого давно й в житті нема.
Нема ні батьківського дому,
ні друзів кола у дворі,
коли від гри у тілі втома;
рибалок щедрих на зорі.
Немає запахів розквітлих
садів безкрайній неогляд,
бабуні слів і рук привітних
і дідуся нечастий жарт.
Нема нічого, окрім туги
за всім, що тут колись було.
На серці шрамів довгі смуги,
мов ним я різався об скло.
Спасибі, Боже, за ці болі.
То значить, що я ще живий.
То сторінки моєї долі,
а може сон мій черговий.
Пам, ять
© Copyright: Георгий Ильяшенко, 2008
Свидетельство о публикации №108031104222
Свидетельство о публикации №108031104222
Рецензии
