У пошуках гармонii

.
Ви скажете, що за фантазії! Якщо вже витрачати час на пошуки, то скарбів або сенсацій. Гармонію на хліб не намажеш і в гаманець не покладеш. А мені нудно без неї, нецікаво. І взагалі, справа принципу. Все почалося торішньої весни, коли, змучена вбогою сіро-білою палітрою зими, я жадібно насолоджувалася розквітом свого молодого саду. Найароматніші квіти - абрикосові, найніжніші - персикові, найвишуканіші - яблуневі, найпухнастіші - сливові, найрясніші - вишневі. А найпідступніші - грушеві. Вони дуже довго тримаються у бутоні, мене просто виснажило очікування. Нарешті розпустилися, чудові білі пелюстки зіркою, ніжно-жовта серцевинка, а кінцівочки тичинок - червоні. Я уявляла собі, наскільки чудовим має бути аромат такої прекрасної і цнотливої квітки! Ну, вийшло зовсім як у Мюнхгаузена з павліном. Люди, я вас благаю і заклинаю! Ніколи не нюхайте квітку груші! Ну повна відсутність гармонії. Оскільки я оптимістка, вирішила не зважати на цей прикрий єдиний випадок, а довести наявність гармонії в переважній більшості всього існуючого. Тим паче, з рослинами зв"язуватися взагалі справа невдячна. Троянда - цариця квітів, колюча, як розлючений їжак. Яблуко - смачне і корисне, але - обов"язково червиве. Невже як у пісні "в музыке только гармония есть"? Ще гірша ситуація з погодою. Приїжджаєш на нещасні, видерті з м"ясом у начальства, два тижні на омріяне довгими зимовими вечорами море, напхавши у валізу наймодніших сарафанів і парео... З першого і до останнього дня періщить дощ, море +11 градусів. І найгірше - це подальші єхидні розпитування колег, з якими ледь не побилися, узгоджуючи графік черговості відпусток. Ну, до погоди взагалі можна пристосуватися. От, наприклад, чоловікові з дверей вже кричу: "Одягни шапку, надворі - мороз -20!" А він: "Та я ж машиною!" І правда, таке враження, що вони свої авто надівають, як пальто. Та це якась штучна гармонія, як силіконові принади. Один американець, адже їх це найбільш пече, висловився про силіконових красунь: "Зовні - гарно, а на дотик - лайно". Ну, людство взагалі дуже непередбачуване в своїх поглядах стосовно гармонії. От, наприклад, минулої осені, десь наприкінці жовтня, коли вже нікуди не дітися від невідворотньої зими і дуже від цього похмуро на душі, трапився серед затяжних дощів і сльоти дуже лагідний, теплий день. Я майнула до своїх чудових хризантем - ото краса! Гукнула сусідку, що шкрябала щось там на своїй клумбі, захотілося поділитися гармонією. Кажу ії: "Тільки подивись, яке диво! Сонце, квіти, скільки бджілок!" А вона, шморгаючи носом: "Ой, а мух скільки! Всі шибки запаскудили, тільки помила!" А щоб тобі... лиха ніколи не було! Це ж треба в одну секунду всю гармонію знищити своїми мухами! Ой, людоньки-люди... Ну, заради справедливості скажу, що іноді трапляється гармонія і у людському середовищі. Як вам, наприклад, начальник санепідстанції з прізвищем Лічинкін? Хіба може бути щось доречніше? Та все-таки, це, скоріше, збіг, треба шукати глибше. От у дикій природі, скажімо так - в оригіналі нашого буття, тигри чому смугасті? Щоб гармонійно вписуватися в малюнок джунглів. А крокодил чому на колоду схожий? Щоб дурна здобич сама на морду, як на деревину, сідала: "Ну-ка, съешь меня, дружок!" Бажаєте полювати вночі - нате вам інфрачервоний зір, бракує сміливості - будь ласка - довгі вуха, спритні лапи і короткий хвіст, щоб не вхопити, але й протяги не дошкуляли. Гармонія? Гармонія! А ми, люди? Високоорганізовані тварини на найвищій сходинці еволюції, що покинули колиску природи для подальшого самовдосконалення. Мауглі, понімаєш. Все знаємо, нічого не вміємо. Ні, наукові досліди, я все розумію. Тільки іноді не можемо дати ладу великим відкриттям. Ех, брали б приклад з напівдикого зулуса, героя фільму "Мабуть боги збожеволіли", який сторонню для його світу пляшку тягнув через усю небезпечну Африку, щоб викинути за край Ойкумени. Задля збереження гармонії. А, тож нецивілізовані племена, я забулася. Ми ж далеко попереду, рухаємося семимильними кроками науково-технічного прогресу, аж гульфік ледь не репає. Один вельмишановний лікар недавно сказанув на ТБ, що варикоз, приміром, тому на нас, homo erectus, налягає, бо не було такого проекту, щоб люди на двох ходили, все розраховувалося на чотири. Тоді все гармонійно виходило б. Оце дав! Дарвін - хлопчисько зі своєю сирою і непереконливою теорією. Новини з Північної Кореї, недавнього народа-побратима по комуняцьким ідеям, шокують, як і все азійське. Вони, виявляється, всіх новонароджених з якимись вадами просто знищують. Прагнуть гармонійного поєднання краси зовнішньої і внутрішньої. Ні, це не в Спарті до нашої ери, це зараз, вісім годин льоту з Європи назустріч сонцю. Розплющіть очі, азійські брати по розуму, вам неправильно переклали А.П.Чехова. Ну, хай їм грець, як відомо, "восток - дело тонкое". Повернімося краще до братів наших менших. Чи знаєте ви прекрасну історію про одиноку левицю, яка, надибавши маля косулі, що загубилося, замість того, щоб його з"їсти, згідно всіх хижацьких законів природи, піклувалася про нього, охороняла, шукала воду? Кінець, на жаль, дуже сумний. Знесилена сама без їжі, левиця не змогла захистити свого неможливого приймака від нападу більш гармонійного по своїй суті хижака. Жорстока вона якась виходить, гармонія. А втім, якщо згадати міфологію, Гармонія - дочка Ареса ( бога війни) і Афродіти ( богині краси). От вам і відповідь.