Шансонетка

Розпатлую миті – куйовджу лапату листву.
Шепоче минуле про літа опалі клейноди:
шампанське, шансон про лямур - шансоньє Ознавур
вдягає на голку, платівка викручує ноти.

І крутиться щастя в підборах, довкола вода
зливає бруківкою небо до черева вулиць.
Ніяк передати все те, що Господь передав
у мокрім волоссі твоїм та устах... І так чуло

на місці стояти - хай небо стікає чолом,
по скронях, грудьми, а на відстані поміж устами
хай вимокне в щасті розлуки безмежне крило,
нехай заплачу я за цей поцілунок роками.

Ще раз караул поміняє на стрілках доба,
а тиша на пальцях полічить до ранку години...
Не я - хтось чужий дозбирає твій мед на губах
і ти не мені подаруєш коханого сина.

Розпатлані миті, зкуйовджена кроком листва -
опалі клейноди, що літо колись назбирало.
І десь шансонетки згубились гламурні слова,
що Шарль Ознавур через серце на голку вдягали.

28 Лютого 2008


Рецензии