Посміхнулася ніч лукавим усміхом,
Закидала душу льодом і снігом.
Хоч весна вже у серці так явно розквітла,
Та поглинула темрява мрію ту світлу.
Про любов без помилок, без сліз, без болю,
Але важко збагнути – кого я люблю.
Та щоночі думками в зірках я блукаю,
І правду, яка б не була, я шукаю.
А ніч підкидає незграбні обмани,
Вони полонять думки, як тумани.
За ними не видно вже чистого світу,
І сльози в очах, не чекаючи літа,
Як дощ серед Серпня щоками стікають,
Напевно вони, кого люблю я, знають.
Та це вже не важливо, бо сенсу немає -
Казати людині, яка й так усе знає
Про ті почуття, що так схожі на казку.
Набридло мені одягатися в маску.
Тож востаннє я хочу сміло сказати –
Думай що хочеш, та я вмію кохати!
Лукава усмiшка
© Copyright: Павло Павло, 2008
Свидетельство о публикации №108021002902
Свидетельство о публикации №108021002902
Рецензии