Мені наснились чисті зорі, у потойбічному світанні,
Де білолиця чорна пава про дощ гіркий несе прохання.
Кидає в пустку свою душу, овиту небом кропив’яним
Де неба жовті покривала затьмили сонця круг багряний
Де вічним подихом розмаю щодня тебе я зустрічаю,
Та тільки вітром, що злітає тебе несміло помічаю,
І бринить серце звите болем, стрілою змучене щемить,
Піском в обличчя засипає, твій сміх, як попіл, що летить.
Мені наснились ночі чари, тумани степу і доріг,
Де крихти неба на долонях, візьму і кину їх до ніг.
Де трави вічні і духм’яні, повітря чисте для усіх,
Хто мені скаже у цім світі, що є тут правда, а що гріх?
А поруч люди лицемірні, від них сховаюсь у лісах,
Де дикий вітер увірветься і зникне слід у небесах.,
Візьме з собою неспокою, розірве в грудях тиху лють,
У світі, де «все справедливо», мене вже може й не знайдуть…
Менi наснились чистi зорi
© Copyright: Павло Павло, 2008
Свидетельство о публикации №108021002897
Свидетельство о публикации №108021002897
Рецензии