Затримаю, затру за три тривожних роки,
карбовані на задумі, сліди у Божий Дім.
А срібла колоски вплітаються у локон,
бо дні читаються неповторимим хокку,
бо п`ятниць в тижні набереться сім.
І так собі нівроку зародила лада -
перебрані по ниточці обставини і гріх,
розібрані до гвинтика жалі та вади,
та не дають вдихнути правді безпоради,
а вмерти на хресті - дитячий сміх.
Щось засидівся Бог у мене на півслові,
і не знаходить місця спокій. Боже, Ти ще тут?
Так важко на душі, коли гріха окови
тримають тіло за спокуту. Випадково
глухим переді мною стане кут...
Тоді прийдуть, омиють непридатне тіло,
осанну відспівають, спати укладуть і під...
Що мало відболіти - мало відболіло,
а що роки збирали - на душі осіло
і віднесли вітри у інший світ.
7 Лютого 2008
Затримаю
© Copyright: Юрий Лазирко, 2008
Свидетельство о публикации №108020703926
Свидетельство о публикации №108020703926
Рецензии