Життя мина

Так дивно все життя минає,
Пливе все швидше в небуття…
Сьогодні хтось тебе кохає,
А завтра вже його нема.
І ти нікому не потрібен,
І десь сховались почуття,
Та лише смуток серце крає
Й одна непрохана сльоза…
І знову в день новий блукаєш,
Шукаєш щастя у книжках.
Воно ж десь тихо в небі сяє –
Твоя зоря. А де ж вона?
Ти не живеш, а виживаєш.
І ти не спиш, бо сну нема!
Все, як піщинки, ти збираєш
До купи все своє життя.
Все намагаєшся збагнути,
Щось пояснити, зберегти…
Не хочеш чути про розлуки,
Що стільки горя принесли.
Вони бувають випадкові,
Зловмисні, добрі і лихі.
Та ті, кого ми залишаєм
Назавжди серцю дорогі…
Бо неповторне кожне слово,
Усмішка, погляд, почуття…
І кожен знає з нас чудово:
Доля одна, одне життя!...
Та згодом знов когось кохаєш,
Чи хочеш думать, що це так –
Ти в ньому вже душі не чаєш,
Бо він в ораторстві мастак.
Ти сліпо віриш в кожне слово,
Бо вже не бачиш, де брехня –
Кохання сліпить… Плачуть очі,
Коли просвітлення пора.
Вона ж так швидко наступає,
Розчарування теж не спить!
Так рідко справжнє відшукаєш
Й надовго зможеш зберегти.
Боїшся раптом помилитись,
Не хочеш болю знов й образ.
Не в змозі пильно придивитись
Через надмірний блиск прикрас ,
Що знов кохання начіпляло,
Надії вогник щоб не згас…
І стало неймовірно страшно,
Лякають спогадами нас
Оті болючі старі шрами,
Що заважають повсякчас.
І час не лічить зовсім рани,
А ми вбиваємо наш час.
Та серце нам завжди підкаже,
Як вихід правильний знайти.
Воно багато чого знає,
Та чи почуєш його ти?
Прислухайся, що воно шепче.
Чого бажаєш ти збагни!
А потім вже на себе сердься,
Що власне щастя загубив.
Та головне, ти не карайся,
Не звинувачуй лиш себе,
Бо все, що трапиться, негайно
Ще більше щастя принесе.
Бо доля в світі всим керує,
Ти лиш довірся почуттям.
Все, що не робиться – на краще.
Ти посміхнись й пливи життям!
       Квач О.О. 9.01.08.