Я так втомилась...

Вони жили заможньо і давно…
Та щось не склалось у них з щастям...
Дітей не має, їх і бути не могло
І це, напевно і було їхнє нещастя...
Вона - прекрасна, чуйна як дитя
Любила чоловіка до безтями.
А він? Він тежлюбив, та не було вже воротя-
Робота, фірма- днями і ночами.
Вона хотіла тихо жити і кохати
І відчувати лиш коханого підтримку,
Поїхати кудись разом відпочивати
Та починала розуміти юності помилку...
       Вона зайшла у кабінет і тихо сіла,
       Відкрила сейф і зі сльзьми дістала пістолет...
       "О, Боже мій! За що? Я ж його так любила!!!"-
       Ніхто ніколи не опише це кохання, ніхто, ніколи, ні один поет...
"Я так втомилась...
Я пишу останній лист.
Люблю... Сумую... Але прошу - не гнівись!
Я так втомилась..."-
Пальці впали на курок-
"Ну все, бувай",-зробила в вічність крок...
       Він знов прийшов додому, як завжди -
       Посеред ночі, весь холодний, злий.
       "Я так втомилась...
       Я пішла туди,
       Де вічно буду знати, що ти мій..."
Він не повірив в її смерть,
Коли побачив краплі крові.
Вона розбила його мрії в щенть -
Пішла нічого не сказав
І він пішов до неї, до єдиної своєї
Щоб там - в раю, казати їй:
"Я все життя тебе кохав..."