Покаяння

Як часто через нашу дурість
Стражда душа що рідна нам
За те що гріх спокутувати
Здається все життя віддам.

Пролиє сльози рідна мати
Вкоротить вік слізьми собі
Чи варто мрію забувати
Задам питання я собі

А в неньки серденько зрадіє
Коли прийду я на поріг
Від мене сльози свої скриє
Та не сховать смертельний гріх

ЇЇ поранила так сильно
Забула істину життя
За руку з мрією побігла
Де вже немає вороття

Пробач матусю що не чула
Поради мудрої, прости
І на поріг до твого дому
Заблудлу доньку ти впусти

Тепер вже знаю що не варто
За журавлем що в небесах
Долати долю й кілометри
Твою довіру і свій страх

Прошу не гнівайся на мене
Я заблудилась як ягня
Відчула поклик сурми серця
Як прояснилось все дурня

Я понадіялась на когось
Летіла у широкий світ
Але побачила усюди
Лише один колючий дріт

І срібні гори й обіцянки
Розтанули як білий дим
В руках лише розбитий горщик
Душа обшарпалась як тин

Поневірятись я не буду
Відроджу у собі життя
Лише прошу кохана ненько
Прийми спізніле каяття