Чому в розлуці мерзнуть очі?
Чому весь час повільно плине?
Щось буркотять вуста дівочі
І мерзлота безслідно гине.
Стукоче потяг в Кременчук,
Зав’яла квітка там чекає,
Коханий вже мене почув,
І на розлуку зволікає.
Вже майже вдома, день летить,
Козельщина вже промайнула,
В вагоні гомін, грім кипить,
А я сумую, я – минула.
Минула постать почуттів,
Я відчуваю тяжко вітер,
Прожито мало ще віків,
І продуває наскрізь світер.
Пишу вірші, пройшла вже книгу,
Життя – це лекції і потяг,
Ніхто вже не розтопить кригу,
Яку навіяв мерзлий протяг.
Чому в розлуц..?
© Copyright: Юлия Дымка, 2008
Свидетельство о публикации №108011701914
Свидетельство о публикации №108011701914
Рецензии
