Зі смертю не страшний твій бій,
Хоч полум’ям горить багаття.
В душі розкладений твій гнів
Стікає кров’ю по зап’ястю.
У вухах вже дзвенить прибій,
І сипле небо срібні сльози.
“У бій, у бій!” – кричить з імли
Твій ворог, і радіють грози,
Що позбиралися у тьмі
І закривають богам очі,
Щоб не страшними були ночі,
Де б’ється смерть з твоїм життям.
І мука голос розриває,
Що сплетений був у слова.
“Вперед, щоб день настав скоріше,
Щоб ніч зі смертю геть пішла…”
Та обриває вічність строфи.
І, де була, там знов імла.
Неминуче
© Copyright: Ольга Кель, 2007
Свидетельство о публикации №107123101383
Свидетельство о публикации №107123101383
Рецензии
