Як би знала ти, милая моя,
Як я довго на тебе чекав.
Сперечався я довго з грозою,
Поки шлях я до тебе шукав.
Грім мене зупинить намагався,
Аж допоки втомився тримать.
Я сльозами дощу умивався,
В тих краях, залишаясь блукать.
Так не зміг, і не грім, і не грози,
Зупинити мене на шляху.
Чітко бачити став я крізь сльози,
Зірку вгледівши там на верху.
Й хай прийшов я до тебе крізь зливу,
Хай ти думаєш, що заблукав,
В очі гляну твої соромливо,
Й промовчу, як я довго шукав.
Ту єдину тебе в цілім світі,
Що впускає мене в свій полон,
В нім купаюсь, я мов сонце в літі....
Поруч ніжно муркоче Шансон...
Ти не думай - навіщо?, і звідки?
Приколінно до тебе прижмусь,
Бо моя ти кохана лібидка.
В цілім світі єдина. Клянусь.
Й не проси, щоби дощ той спинився.
І про сльози дощу ти забуть,
На обличчі твоїм, то не дощ опинився,
То мої поцілунки течуть.
Шлях дощу
© Copyright: Сербин Олег, 2007
Свидетельство о публикации №107112201637
Свидетельство о публикации №107112201637
Рецензии