Полем вольним

Полем вольним йде хлопчина,
схиляє колосся
Не ламає, а торкає. Ніжно,
мов волосся дівчини коханої
золоте і пишне
Землі плоди, плоди сонця –
волосся розкішне
підбирає колосину
(впала ненароком)
підбира й несе з собою…
Впевненим кроком
усе далі, усе швидше
йде шляхом широким
Зупинився. Схилив чоло
у сумі глибокім.
Тут могила його брата
тут похоронили.
Вольного такого ж,
за волю і вбили…

Завив вітер сумно-сумно
і душа завила
Вольная, козацькая
й опустила крила…

"Привіт, брате. Хоч ти прийшов,
бо забули мабуть…
Й за колосся, дякую!
у пригоді стануть
моїм думам, моїм мріям
про рідную Землю…
Може й Вона зросте,
бо живу я …Нею.
Довго ми її всівали,
кров'ю поливали.
Довго. Довго сльози лили,
і сумом вкривали…
Брате милий, вітре вольний,
що ж мені робити?
Як побачу, що то роблять,
то мені й не жити…
Нащо ж кров тоді ми лили
та й на славу Ненці,
Як вони її он топчуть
Топчуть. Болем в серці
їх слова, думки їх грішні
Нащо ж ми вмирали?!
Чи дарма, бо ж не цінують…
самі і продали…"

Засмутився вольний вітер,
нахилив дерева
Затремтіла кожна гілка
За хмарами й неба
Не видно. Хмуро стало
Хмуро на Вкраїні
Але вмить він схаменувся:

"Посміхнися нині!
Посміхнись, козаче брате.
Та й поглянь на Неї,
на красуню матір-рідну
Он з крові твоєї
виріс рід новий, могутній –
його не зламати!
Он, ти бачиш, що то роблять? –
кидають за ґрати.
Але знай, що не здолають!
Не бійся, козаче
Вони тебе пам’ятають,
й діти твої, наче
Он, дивись – серця палають –
то твоя кров, брате
Не дарма вона пролита
й не стримають ґрати"

Порозвіяв вітер хмари,
щоб було видніше
Душі козацькій, що ж то роблять
в Україні. Усе більше
дивувалась душа. Довго
літала, носилась,
аж допоки не стемніло,
і крила втомились…

Повернулась до могили,
сіла й замовчала
Давно козаче тебе вбили,
спокою ж не знала…

Затих вітер. Тихо стало.
Сів поряд з душою
Зазирнув в козачі очі
й мовою німою
розказали йому все:
що було, що буде
Побачив козак, що є гідні
України люде…
Заспокоїлась душа
Та й зірвалась вільна
до небес, розказати браттям –
Жива Україна

А хлопчина усе ходить,
згинає тополі –
вітер вольний із сестрою
у вольному полі…