Пісня
Туман... і ліс... і кратери... навколо...
Життя таке на місяці тепер.
Дві тисячі двадцятий рік ще кволо
Ворушиться у попелі пустель.
Я думаю і думкою моєю
Дзвенить повітря на перетинках вушних.
Скрижалі пам’яті тремтять несамовито
Від поруху німих і мертвих слів.
Торкнися поглядом до вітру й до туману,
Відкрий засови на очах у темних гір.
Цупка, як полотно, тверда, як жерсть, омана.
Як дощ зникає у повітрі... мертвий... грім...
Всі друзі мої – тимчасові смерчі,
Маленькі сірі, що танцюють на піску,
І пил... Розповідаю їм, завмерши
Про те, які я мала крила-блискавку.
Якийсь із них повірить і послуха,
Десяток вже розтав – набридло тут.
Історія моя їм ледь помітна стала...
І я вже мало вірю в... метушню.
P.S.
Колись давно я дійсно мала крила,
Могла літати до розпалених планет...
А зараз моя... мрія посивіла.
Не знаю вже... нічого наперед.
14.10.06
4387
© Copyright: Иллюзия Атмосферы, 2007
Свидетельство о публикации №107101000105
Свидетельство о публикации №107101000105
Рецензии