Дивись на ню, як ссе вона вино,
Де та відраза, що була напередодні?
Примхливий вітер входить у вікно,
Торкається її і губиться в безодні.
Дивись на неї,-- се вона сидить,
Струнка і нетутешня, наче каня.
Поки вона не жде, життя в ній не болить,
Так – цілу вічність як єдину мить,--
І знов зроста в ній болісне чекання.
***
© Copyright: Олег Карпенко, 2007
Свидетельство о публикации №107100702420
Свидетельство о публикации №107100702420
Рецензии