Дякую тоб На згадку того, кого пам ятати не варто

Дякую тобі за першу нашу зустріч.
Пам’ятаєш? Ні… Для тебе це пусте.
Ну, а я ніяк забути не навчуся,
І тому ще й досі пам’ятаю все.

Дякую тобі за посмішку найпершу,
І за всі подальші – ті, що від душі.
А нещирі й грубі, посмішки несправжні,
Будь такий ласкавий, забери собі.

Я тобі хотіла ще тоді сказати:
«Дякую за казку», - та не довелось.
Бо скінчилась швидко, а чому? – не знати,
«HAPPY ENDу» в ній так місця й не знайшлось.

Дякую за дні, коли були ми разом,
І за ночі… Стоп! Вони були лиш в сні.
Зараз, як від мрії є лиш згадки-пазли,
За ночей відсутність дякую собі!

А тобі вдалося, все ж таки багато.
Думала, що знаю силу «чесних» слів,
Що вже маю гарт до болю від утрати.
Помилялась як!.. І ти мені довів.

Дякую за сльози, що тепер іскряться,
Ну й нехай болить, повір – переживу.
Як душа рида, то вміє і сміяться,
Ну а це, ти знаєш, значить, що живу.

Я не прокурор, не маю звинувачень,
Ти сказав: «Кінець! Давай без зайвих слів.
Не зійшлися, що ж. Не пара ми це значить».
Пояснити все ти так і не зумів.

Мудрий хтось сказав: коли ти щось втрачаєш,
То обов’язково маєш щось знайти.
Дякую за все. Я ставлю крапку. Знаєш,
Просто час мені на пошуки іти!