Перевод некоторых моих текстов на украинский. Собсный перевод

Прошу прощения за возможные ошибки
Если вы их заметите, скажите, пожалста

* * *

Веселий паровоз

Заскрипіло.
Позіхнуло.
Зробило перший крок
та пісню завело.
Пішло.
Що було — утекло. (відійшло)
Добре!
Воно посміхнулось.
Скоріше!
Веселіше!
Обернулось.
Повернулось.
Швидше! Швидше!
Побігло.
Все мало.
Давай веселіше!
Свист вітру
та музика твісту
в перестуках коліс.
Полетів паровоз
та радість нам він приніс.

* * *

Колись прийдеш до мене з квітами...

Колись прийдеш до мене з квітами.
Букет великий. Все як уві сні.
Не відпущу з порожніми руками.
Розділемо порівну — маленьку квітку
ти візьмеш собі,
а ті, що залишились — віддасиш мені.

* * *

Не буде

Не буде
Не буде нічогісеньки
ні сяючих очей
не буде
Забуде запах він волосся твоєго
як сон
Він як примару все забуде
Непроханих думок,
запрошення “на каву“
з посмішкой двозначной
якби ніколи не було
очей стрічань,
і трохи повернувшись
не посміхнешся ти йому
і слово «Так»
що в серці лиш звучить
і рано ти прокинешся
й побачиш
що не було його
ніде
та ніколи...

* * *

Ельф. Майже казка

Був Ельф.
Так називав себе
дух карлика безплотний,
нереальний.
Він на болоті спав під кам’яною скелею
і його сон сумний
чотири рази в рік скінчався
і на поверхню виходив той карлик
побачити останній промінь Сонця
ввечері й ранковий перший
(палюче Сонце шкоди завдає йому).
Побачити проміння!
Мить одну!
А після... Ні!
І смерті жах,
вже не примарної, а вічної
назад в печеру заганяв його,
але та ніч...
очікування світла
в болоті біля скелі...

Аж ось раптово!

Навесні
опівночі
побачив він її
на тому ж місці
біля скелі.
Вечірній промінь згас давно
очікування замінило розпач
(зіркове сяйво бачити не міг він)
Прекрасна діва
ніжна і прозора
з’явилась із повітря
посміхнулась:
— До мене сон не йде.
Люблю дивитись
я на захід Сонця,
але моя домівка
за скелею на сході..
так незручно!
Гей! Що з тобою?
— Все добре. Боюсь я дихати,
щоб не злякати
бо ти як сни мої...
І сміх дзвіночками розбігся над болотом.

Ніч промайнула подихом одним:
він слухав, а вона сміялась,
й на сході, в мить розлуки,
одночасно:

— Як звуть?
— Дріада.
— Ельф.
— Я знов приду!
— Чекаю вже!
— Я буду рада!

Влітку,
в день сонцестояння,
зустріч повторилася.
Вечір,
швидка нічь
в очах, словах,
надіях,
сміху.
И вітер знов доніс
(і трохи легше стало):
— Чекатиму...
— Побачу в снах...

Початок осіні.
Однакові день з ніччу,
сон зникає,
зустріч.
Ніякова Дріада вся,
немов з далекої путі,
зів’явша мов би...
...і сумна...

— Вже час...
— Час йти.
— Не буде сна.
— Після зими прийде весна!
— Прийде... Вже час...

Печера знов в землі
Пітьма
і сон.

Зимове солнцестояння,
самотня ніч, журба.
Скоріше спати!
Бо завтра знов весна!
Очікування гірше зла!
Сон.
Довгий сон...
Але він зовсім не солодкий —
лише страждання.

Знов весна.
Очікуваний день.
Пробудження міттєве.
Збудження.
Наверх! З клітини!
Скоро
та посмішка, очей вогонь,
Розмови!
Ніч...
Минає.
Раптове сяйво —
колишнього життя забутий сон,
чужа розмова
й розуміння,
що дріадой
себе називала
фея
пилку квіткового
квітки-однолітки,
радість всім...

Чекання на схід Сонця.
Для прощання.
Назавжди.

* * *

Недописаний рядок

Рядок недописаний
Слово: «Привіт!»
Витираю.
Рука знов благає.
Білий аркуш,
трохи зігнутий на кутку...
Слово: «Привіт!»
на нього лягає,
чекає продовження.
Думок стрімнина
до тебе штовхає.
Серце болить.
Пів на другу.
Я не лягаю.
Три листа.
Три тиждні не пролетіли
немов проповзли.
Скринька пуста,
й кіт мій чекає
у дверей немов куст
тремтить.
Ні одного слова
від тебе
Ні одного листа.

* * *

В-ОНА-нізм

Кнопка Рефреш.
Ще раз
і ще!
Марно!
Гидке місце біля монітора!
Наприкінці спробував знову.
Ніц!
Відпускаю на волю з рук мишу.
Погляд до телефону приклеєн —
чи жив він?
Слухавку перевірив.
Лежить, гидота,
ані пискне.
Вірив...
Довіряв...
У двері встромив тепер погляд
Скільки можна?
Вже час і прийти,
коли не можеш дзвонити
і говорити телефоном.
Вже третій день!
Перевіряєш терпіння?
Біля вікна постояв три хвилини,
слухавку перевірив,
як поклав...
Кнопка
іконка
вічко
стілець
холодильник
чаю попив
сів до столу
увімкнув телевізор
набрав швидко номер...
.......................................................
обіцяла приїхати у суботу
а сьогодні лише середа.

* * *

Присвячується бджілкам

Мила дівчинка
з чубкою і в блакитній сукні

...інколи.

Ніколи було замислитись
за грою в ляльки з подружками
ніколи про доросле: роботу,
турботи, прибирання, діточок з пелюшками...

ніколи

все давним-давно улетіло разом із маленькою сукнею,
чубкою і тими подружками

Ніколи згадати її...

Мила дівчинка...

...стала бджілкою.


* * *

Ніжність

Остре лезо ніжності
в самісеньке нутро...
Біжи! Доки не...
Піздно.
Зачепило серце.
Гарячий пульсуючий струмінь.
Відкритий рот для поцілунка.
Поштовхами виходить свідомість.
Руки, що підтримують
і вбивають одночасно.
Бі...
Хоч би відповзти трохи
від цього джерела болі!
Коха...
Тільки.
Ти.
і я..........................

* * *

Юність Марти (З циклу "Пряхи")

Монотонний бабусин голос
Вовна овеча
Камін
Трескіт дров
Вода
Кінський волос
Піздній вечір
Неділя згасає
В очі дим,
несподівана й гірка сльоза.

— Ти пробач, відпусти.
Бог покарає.
Хоч болить, відболить,
в вузол ляже.
Відлетить та згорить.
Ти не плач, помовчи.
Вогонь скаже.
Тільки дурень як дурень мстить.

Монотонний бабусин голос
біль між ніг
роздерта спина
сором, більшій за біль
сморід від вовни паленої
та вогонь
поступово стихли,
пішли...

а того «залицяльника»
в четвер опісля обіду
рибалки аж за четвертим селом знайшли

* * *

Голод

Поверхневий
швидкий мов спринтер
погляд
вихоплює з потоки
минаючиє повз
форми й суттєвості...
Їх проводжаю
відпускаю
настигаю
сумочка
нитка
гудзик
застіжка
локон
красиві лінії
шия
вухо
сережка
сорочка, не застібнута на два...
сосок видно крізь прозору тканину
не вимовити, яка краса
Ти
посміхаєшься своїм думкам
яка данина дасть можливість
здійснити мрії
варіанти привітань
посмішкі вартові
для зустрічі відповіді
світлом привітним наповнююсь
вже збираюсь
з грацією, удатно...
Твоя зупинка
виходиш
пішла
проводжаю
згас
від’їзжає
знов зустрічаю
форми та спини
лінії
короткі та довгі
солом’яні
чорні
блакитні
бажані
передвигаюсь
пестую поглядом
майже благаю
і знов проводжаю.

* * *

Галактика Чумацький Шлях

Галактика Чумацький Шлях
Погляд пронизує безодню
й бачить залишки зниклих скупчень.
Безліч світил,
світло яких ніколи ми не побачимо —
так далеко, що промінь від них
мільони років летить до Землі
й досягне її, коли вона перетвориться на порох.

Неможливо повірити!

Зрозуміти не можу,
чому ти плачеш на кухні,
чому сидиш коло вікна,
розглядаєш зірки
й гірко плачеш
біля теплого чаю,
кішки, яка коло ніг твоїх ходить,
ластиться і муркоче,
і думок, так подібних до зір,
що мерехтять десь у небі.

* * *

Сум

Сум
Тебе нема
Нехай завтра ти знову прийдеш
посміхнешся
очами мене знайдеш
нехай завтра знову побачу тебе
нехай
але сьогодні зі мною журба
ніжність
забута десь у минулому в далечині
сьогодні знову зі мною
стій!
не покидай
подаруй ще одну мить удвох
з тобою
Тією, яка без зайвих балачок
двозначних слів, змінених значень...

* * *

Мені секс не потрібен

К N

Мені секс не потрібен
...і ось вже ширше, вужче,
обхоплює ногами,
губами та руками з жагою,
в обіймах мов вогонь стискає,
повільно, швідше, неймовірно шпарко
Ах! утриматись аби
і не піти на дно
в очах твоїх
і спільним диханні...
Магічний танок двох,
коли вогонь і холод,
велика тиша й грім
в найменших дотиках
А секс...
То не потрібен він мені!

* * *

Життя. Математика нескінченності

Сімдесят вісім років
Світло
Бік о бік ми пройшли
до Головної Межи
Ти та я, я та Ти
повернення нема
не жалкує ніхто
Сімдесят років Путі
Разом
Входимо
Тут Вічність.

Тридцять три. Мені сорок п’ять.
осінній врожай.
шалені чорти підштовхували
і в зад, і в боки.
Раптове знання
й признання.
Половина життя —
в забуття.
Попереду
тепер
Пусто.

Неозначений вік,
що не має значення.
Випадкове «Так»
Вінчання
та інші веселощі
Поверхневі зв’язки
та роз’єднані дні
в’янучі квіти,
неоднакові
пустопорожні дні.
все життя з кимось
і поодинокі завжди.

Сім та вісім.
Садок, пахощі квітів і трав
Легка блакитна хустинка
волосся заплетене
стрічка рожева
Біля Тебе німію
в очах твоїх — моє забуття
Поруч ми стоїмо
разом
Попереду в нас
довге
нескінченно довге життя.

* * *

Одне слово про...

Одне слово вривається мов торнадо,
повертає споминів море
про Перші дні, про тебе, таку юну,
про нескінченні дурісті,
про марні й беспечні надії,
що все буде завжди так само.

Чекання на невідмовну зміну
повертає Тебе
нехай не зовсім
нехай хоч трохи
та все ж...
Раптово сльози в очах.
Якась примара зверху давить
і тісніше в горлі.
Дихати неможливо...

Острахи з життя
оселяються уві снах.

Одинадцять років.
Як замало!
Які малі вони в порівнянні зі словом одним
що стоїть
чекає
лякає
й вганяє в прострацію.
Мов війна між Смертю й Життям,
біллю та сном...
Маленька кулька.
Як літера «О»
Всього слово, що пишеться
з літери «О»
ім’я йому —
ОПЕРАЦІЯ.

* * *

Им’я Твоє

Касандра?
Сандора?
Осана?
Південна квітка
з зеленим відблиском
краплин роси зі сліз.
Пам’ять згубила ім’я.
Ганно?
Лише дихання квітів.
Полуничне мило.
Марино?
Ім’я...
Не його жадаю!
Всі згадки північний вітер уніс...
Тільки пагорб зимовий...
Аромат квітів весняних
і полуниці
не скоро поверне...
Вітер свистить.
і чую:
Пам’ятай!
і слідом:
Вір мені!

* * *
Перший камінь

За пазухою я лежу
мовчу
Сухо піді мною
ні краплі поту.

ще не час

ані в город чужий
ні знаком придорожнім
бути

несуть наверх
на пагорб той
на місце, де...

Пора!

і ось лечу до Нього!

Перший!

Попав!

Забив я глибше
цвях останній.



Років дві тищі

глина і пісок

і пильний вітер

і ерозія навколо мене...

я ж...

я пам’ятаю день той неминучий,

гладенький,
цілий,
мовби молодий кругляк —

міцний і блискучий.