Ю. Лазiрку

Ми думаємо про себе,
Що варті чогось.
Борги пред’являємо небу,
На варті там хтось

Стоїть, не пускає до Бога,
Не віримо, пишем листи.
Вони там висять на деревах.
Можливо, читають вужі.

І дятел там дзьобом кремезним
Вистукує чорні хрести.
І падають букви додолу,
Як листя в осінній порі.


Рецензии