В эту ночь ты писала стихи

Дождём осенним ночь дышала.
Шептал листвою шумный лес.
Ты, знаю, в эту ночь не спала
Под строчкой беглой сон исчез.

Струится пар от чашки чая,
Плед под рукой сползает с плеч.
Писала, дрожь не замечая
Под светом равным сотне свеч.

Стучал ветвями в окна ветер
Соседской форточкой скребя,
А на листе твоём так светел
Был тёплый вечер сентября.

Ты о любви стихи писала.
То, призадумавшись слегка,
То, словно солнышко сияла.
Легла последняя строка…

Поправишь плед, коснёшься чая,
Украдкой глянешь на часы.
И чуть вздохнёшь, уже скучая
О, мир рифмованной красы…

Дождём осенним ночь дышала,
В ней снился мир тебе чудес,
А мне, шепча листвой устало
Твои стихи читает лес…

***

Дощем осіннім ніч співала,
Шепоче листям тихий ліс.
В цю ніч, я знаю, ти не спала –
У віршах сон лишав свій слід.

Від чаю пар повільно в’ється,
З плеча сповзає теплий плед.
То засумуєш, то смієшся,
Свічки малюють силует.

Гіллям у шибку б’ється вітер,
І на стовпі скрипить ліхтар,
Та у твоєму вірші літо,
У теплім вечорі бульвар.

Ти пишеш ніжно про кохання,
Про серця світле почуття.
Ось рима вже лягла остання,
Зі слів останнього рядка.

Поправив плед, ковточок чаю,
Годинник б’є про час вночі,
І трохи вже з нудьги зітхаєш,
О, світ римований краси…

Дощем осіннім ніч співала,
Тебе у сні вкривала млість,
Мені, мов пошепки, нежваво,
Твої рядки читає ліс…