Затихли дерева, нечути птахів.
Дихання вітру, траву не колише.
Нечути у лісі людських голосів,
На приречену землю спустилася тиша.
В ній я сиджу на зеленій галяві,
Серце та очі – від світу закрив.
Мрії дитинства то ясні то мляві,
Йдучи життям так безжально згубив.
Небо шарахнуло ніби від болю,
Землі посилаючи збуджений грім.
І, - мов сльозами, своєю водою
Життєдайну вологу надало усім.
Перші краплини, холодні і важкі,
Зовсім як спомини пасмурних днів.
Ринули з неба роздертої пащі
Змиваючи все, що забути я хтів.
Так дощ, розмовляючи гулко з травою,
Мене ненароком – пестив і мив...
Щоб ранок новий – своєю росою,
Очищене тіло моє – пробудив.
2004
Очищення
© Copyright: Сергей Череп, 2007
Свидетельство о публикации №107090402592
Свидетельство о публикации №107090402592
Рецензии