Детская жатва

ДИТЯЧІ ЖНИВА

За мотивом оповідання
М. Коцюбинського „Харитя”

А серпень руки розпростер:
„Жнива в розпарі... Не баріться!”
Мале дівча узяло серп,
Скалічить рученьки боїться.

А мати хвора. Не встає.
Лежати, бідній, довелося...
А хліб дозрілий виграє,
Зерно аж падає з колосся.

Дитині ж тільки вісім літ!
А жне, бідненьке. Де ж та сила?!
Пішов їх татко в інший світ,
Не поросла іще могила...

Як матір жала ще торік –
Вона дивилась. Пам’ятає.
А сонце котиться вгорі
І їй здається короваєм...

Прийде розгнівана зима –
За літній день усіх спитає.
А в неї ж помочі нема!
Душа болить і серце крає.

Судилось неньку замінить.
Хіба вона вже не доросла?!
Бо треба хліба, треба жить.
І жне... І в’яже перевесла.

Сколола ніженьки стерня,
І не виходить так як треба.
Мале старається зрання, –
В святому хлібі вся потреба.

Десь жайвір в вишині завис,
І пісня ллється на простори.
А серп важкий гне руку вниз,
А жито виграє як море...

Десь другим дітям благодать.
А хто матусі допоможе?
Вона ж повинна хліб зібрать.
Допоможи, правдивий Боже!