Гайки
Там, де лікарня з чудо-корпусами,
Колись стелилась балка до ріки.
Усю її – з підгірками, ярками –
Ми звали дивним іменем – Гайки.
Обабіч цвинтар і хати з димами,
У вибалку – роздолля і сніги...
І ми, кумедні, в лоні панорами
На лижах нарізаємо круги.
Неслися так, що вітер сперечався,
Свистів усім: „Давай-но хто кого!”
Мені азарт хлоп’ячий пригадався...
Не віриться що то колись було.
Вже вибалку немає нині, власне,
Заселений він безліччю будов.
Але Гайки, як щось далеке й красне,
Займають в серці право на любов.
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107072601349
Свидетельство о публикации №107072601349
Рецензии