Станция жизни

 СТАНЦІЯ ЖИТТЯ

 Незабутнім
друзям дитинства
 
Запах сталі, шпал і креозоту.
Потягів ритмічний передзвін...
Згадую щораз смішну босоту,
Що створила вуличний загін.

І землянки вириті уміло.
Самопали, луки та „штаби”...
Вже тоді ми готувались сміло
До складної в долі боротьби.

Кликали нас подвиги сурові,
Образи із фільмів та книжок...
І присяга, складена на слові,
Була дружбі нашій за зразок.

Ми росли затятими й простими,
Шанували путнє у житті...
Так збігали ті літа і зими,
Що були у всіх на видноті.

Перейняли в сталі її силу,
Такт коліс – в сердечний унісон.
А у душі – станцію нам милу,
Як стрибнули у стрімкий вагон.

І розвіз він нас в далекі далі,
Де нам дали справжній автомат.
Де вручали бойові медалі,
Які кров’ю заслужив солдат.

Щоб в житті складному не робили,
Та з босоти виросли людьми.
Нам дитинство дарувало сили,
Щоб в розлуці вистояли ми.

Запах сталі, шпал і креозоту,
Щирі душі полум’яних вдач...
Так спізнали мужність і роботу,
Виконання визначних задач.

Наша юність – незбагненне диво,
Нам відкрила шлях у майбуття.
Тож донині гордимось щасливо
За рушійну станцію життя.