Вона стояла і дивилась йому услід,
І весь світ в її очах зблід.
Пташки співали не в лад,
Пожовк і облетів весь зелений сад.
Він останній раз подивився на неї,
А в її очах пов'яли білі лілеї.
Він сказав, що більше не любить її,
А в неї на віях застигли сльозі рясні.
Він говорив їй болючі слова,
І не знала вона чи справді жива.
Він казав: "Ми не можемо разом бути,
І тобі треба мене забути.
Моя дівчина не може повністю тебе замінити,
Але я не можу без неї жити.
Ми з нею різні, як ніч і день.
Від неї не лине кохання пісень.
Вона, мов сп'яніння дурман,
Від можна зраду й обман.
Ті - не вона,
Але в цьому твоя заслуга, а не вина.
Вона притягує мене до себе,
Ти нічого не кажи, не треба.
Ти надзвичайна, але не та,
І забути тебе - моя мета.
Ти така вродлива,
Ти будеш без мене щаслива!"
Він пішов і похилились тополі,
І ревіли вітри десь далеко у полі...
Вiн i вона
© Copyright: Екатерина Грабарская, 2007
Свидетельство о публикации №107072301787
Свидетельство о публикации №107072301787
Рецензии
Добры верш!
З глыбінёй пачуццяў і горкай непазбежнасцю жыцця...
З павагаю,
Андрей Ястремский 01.06.2008 23:22 • Заявить о нарушении
З глыбінёй пачуццяў і горкай непазбежнасцю жыцця...
З павагаю,
Андрей Ястремский 01.06.2008 23:22 • Заявить о нарушении