Біля тину зів`яла вже рута
і барвінок хрещатий засох,
а на серці мов тая отрута,
що спалила серця у обох...
Тож болять вони завше невпинно -
запечатані в гіркий той біль.
Де ж ти, доле моя, ти, дівчино,
виглядаю тебе звідусіль.
Я з-під неба чекаю, чекаю -
мо ж зорею появишся знов,
ніжним птахом з далекого краю
й залікуєш серця нам обом.
Скільки днів ми блукали в однині
йшли стежками болючими босі
в лихоліття по всій Україні,
дотепер там мій сум все голосить.
То чого ж розійшлись серця вирвав
та й покинули світлий наш край,
як птахи, з болем кинулись в вирій,
не питай,не питай, не питай...
Сум гiркий...
© Copyright: Полищук Виталий, 2007
Свидетельство о публикации №107071000756
Свидетельство о публикации №107071000756
Рецензии
А у мене таке запитання -всеж як треба - завше чi - завже?
Прошу пробачення)))))))
Игорь Чап 11.07.2007 21:33 • Заявить о нарушении
Прошу пробачення)))))))
Игорь Чап 11.07.2007 21:33 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.