Вiртуальне...

Подих Вітру купався в славі,
Насолоджуючись увагою...
Накінець він вже тут - в уяві,
Одержимий вічною спрагою
До нового, до незвіданного,
До кохання та ласки-ніжності...
І любили його, невидимого,
Переконані у безгрішності,
Милі сутності, спраглі дотику
Вітру свіжого і романтики...
Ну а ти чому, Срібний Котику,
Сам - один... у смішному бантику?


Рецензии