Вiдхiд - Збiрка - Парасоля для долi

Загнеться час – загасну сам не свій,
По мідяку на око ляже спокій.
Не чутиму я дзвонів перебій
І стане лунко, де було глибоко.

Останні пригорщі повітря, з губ
Життя збере притоптані суниці...
І поклітинно просякнеться труп
Порожністю тілесної божниці.

У згустки пам’яті зіб’ється шлях,
Прославши подих з першого в останній.
Обітниця розшиє на губах
Симптоми потойбічного мовчання.

Труни торкнеться ближнього теплінь,
У спогад хусточка сльозу сховає.
Погрузне тлінь, де споконвічна тінь
Розстелиться в рядках "Тут спочиває..."

Зацвяхне серце стуком молотка,
Вінки, два метри, яма і лопата.
І буде сипатись життя в грудках...
Так пригортають лиш земля та мати.

22 Лютого 2007


Рецензии