Марчіє день. Скидає сутінь льолю,
щоб йти по бурчаку по насолоду в ліс.
За овид копотиться вітер з поля,
рахманно небом котиться Великий Віз.
Вдуває час в зажури жоломію
пташину душу, плаче цвітом дикий сад.
В журавах очі росам тужавіють,
заповнюючи космос. Стихає зорепад.
Стоять атлантами дуби дебелі,
підперши спинами опалі вії сну.
Від закутків галактик і до стелі
розстелюють думки осяжність мовчазну.
Земля і Всесвіт у цупких обіймах,
одне від одного ховають власне «Я».
І дим з осель рушає в мандри стійма –
ген тягнеться за Віз Великий колія.
1 Червня 2007
*«марчіти» – занепадати.
*«жоломія» – сопілка
Марчie день - Збiрка - Парасоля для долi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107070202386
Свидетельство о публикации №107070202386
Рецензии