ОБІГ ВІЧНОСТІ
Довкіл Збруча літає вороння.
Кричить, смішне, спираючись на крила.
А тиха ніч крокує навмання,
Бо вітер дме щораз її вітрила.
Уже смеркає. Мороком пройма.
Стихає плескіт крил у високості.
А там, дивись – збирається зима,
Бо відчайдушно проситься у гості.
Повільно обертається земля.
А з нею Збруч, Гусятин, усі села.
Втікають вслід за ними і поля,
Бо висне хмара – темна й невесела.
Не стане ні на йоту в плині світ,
Його потреба – рухатись невпинно.
Ти не рахуй уже прожитих літ,
А йди вперед, надіючись, людино!
Життєвий обіг вічності життя...
Властивий рух земного й неземного.
Щаслива будь, хвилиночко свята,
Що маєм в дар від долі і від Бога.
Оборот вечности
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107063000580
Свидетельство о публикации №107063000580
Рецензии