На кладбище

НА ГУСЯТИНСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ

Увійшов у минуле життів і життя...
Тих життів, що для мене є вічно святими.
Тих життів, що не мають уже вороття.
І тому я сердечно молюся над ними.

Тут і друзі шкільні, що лишили літа,
Не пізнавши кохання і щастя у долі.
Тут моїх праотців є могила свята.
Тут мої вчителі. Тут усі мої болі...

Опинився, неначе, в дитинстві своїм
Серед близьких людей – дорогих і величних,
Що є в рідній землі і у серці моїм,
В світлих помислах вдячних й довічних.

Вдячна пам’ять живе про людей цих святих.
Кожен образ для мене щось значить...
Знаю, прийде пора, буду я поміж них,
Бо любив усіх серцем гарячим!

Між житейських доріг зрілий вік розумів,
Що найвищими в долі є люди...
Цінував не грошву, а простих трударів,
І мене в тім ніхто не осудить.

Тут лежать дорогі. Я не мав від них зла!
Підійду до могилки і плачу...
Від усіх перейняв по краплинці тепла.
Жаль, не знав, що їх більш не побачу.

Я прийшов у минуле життів і життя,
І приніс своє серце і душу...
Милий Боже, даруй їм небесне буття!
Людське горе вином не осушу.

Я без них, мов без крил, мов сліпець у імлі,
Наче зітканий з їхньої суті...
Це вони залишили мене на землі,
Щоби мною були незабуті.

Я прийшов і ступив на цю землю віків,
Де пройшло все життя моє юне.
І розкаявся тут від насущних гріхів,
Схвилювавши душевні всі струни.