ЗАПІЗНІЛИЙ ВІДЛІТ
Зима. Сніги. Йде лютий в гості.
Морозить все – що є снаги.
Дивлюсь: качки у високості
Летять, виписують круги.
Холодний вітер дує сміло,
Лежить земля, немов папір.
І дивно: що оце зуміло
Тримати птахів до цих пір?!
Довкіл – ні їжі, ні водиці,
А до загибелі – лиш крок...
В душі щось зойкнуло: „Ой, птиці,
Замерзли ж річка і ставок!”
А серце крикнуло: „Сідайте,
Я дам вам з радістю зерна...”
Лиш посвист крил, як знак: „Прощайте,
Немає часу в нас, нема!”
Опоздалый отлёт
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107060602246
Свидетельство о публикации №107060602246
Рецензии