На вершине бессмертия

На вершині безсмертя

Володимиру Семеновичу
Висоцькому

Мчать галопом запітнілі коні,
Стогнуть ритми із глибин душі.
На високім надлюдському тоні
Рвуть серця акорди та вірші.

По шляху, який не знає краю,
Звуки-думи рвуться у життя…
Ті пісні над совістю зринають,
Будять нас із звичного буття.

Стигне пам’ять. Пульс магнітофонів
Б’є на сполох з всіх материків.
Цілий світ захоплених в полоні
Нот надмірних і правдивих слів.

На шпилі найвищої вершини
Біль кричить в оспіванім вірші.
І співає серце соколине –
Чистота сама його душі.

Гей ви, коні, непокірні коні,
Не женіть, впадаючи в дистрес.
Так живу у пошуках й безсонні,
Сам в собі на муки ці воскрес.

Ще вдихну життя на повні груди,
Ще нап’юсь наснаги на пісні.
Я співаю вам, для вас я, люди...
Та спинилось дихання у сні.

І застигли в півдорозі коні,
В гордім злеті на усі віки.
Гриф гітари на його долоні,
Чудо-звуки з-під його руки.

З апогею, із його вершини
Біль кричить в акорді та вірші.
І співає серце соколине –
Чистота сама його душі...