Свята земля

Не минай мене, радосте, ані на мить,
Дай мені любуватись життям і землею...
Хай моє спрагле серце, як сонце горить,
Коли з кожним приїздом вітаюся з нею.

Віддала всю снагу і свій гарт до останку
Моїм босим ногам ще в далекій росі...
Бо моє розпочалось життя на світанку
В материнській любові і райській красі.

Рідну землю я зміряв мільярдами кроків.
І чим більше я йшов – прибувалося сил.
Лиш вона дарувала пізнання глибоке
І гординю в душі від козацьких могил.

Я кохався із нею, любив до нестями.
Тож і зараз її нескінченно люблю...
Вона – доля моя із святими шляхами,
Що потрібні мені, як політ журавлю.

Знаю, прийме мене, як настане пора,
І зійде, наче спалах, остання хвилина...
Так калина в предзим’ї завжди догора,
Коли осінь у вирій летить журавлина.

Я із нею зіллюся на довгі віки,
І засну в її теплому сні як дитина...
Найдорожче в житті – є прожиті роки,
І найкраща земля на ім’я – Україна.