Щоразу пам'ять повертає
Мене в дитинство золоте.
Воно – безхмарне і безкрає –
Стоїть в очах, як щось святе.
Воно веде мене світами
Чуттям батьківської руки.
Пала, як світоч, над літами,
Зорить мені віддалеки.
Воно плекає мої мрії,
Леліє в сонячнім теплі.
Відтворює діла й події –
Всі мої кроки на землі.
Воно розбурхує розраду,
Бо вже минуле не вернуть.
Немов мудрець, дає пораду
Як в світі жити, далі буть.
Воно в Збручі мене купає,
На луки кличе і в ліси.
Там й дотепер іще лунають
Далеких друзів голоси.
Воно, як казка, в серці квітне
І співом матері звучить.
Щораз, як саме заповітне,
У глибині душі щемить.
Воно, як сон мій загадковий
У колі дорогих облич...
Як плин, священний і казковий,
Спокусливий і вічний клич.
Воно – Гусятин мій далекий,
І отча хата на горі,
Де лине журавлиний клекіт,
Де рідна мати у журі...
Дитинство
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107052600834
Свидетельство о публикации №107052600834
Рецензии